Родина, Особисте, Відпочинок

Чоловіку Справжньому

06 Лип 2010, 12:39

Подзвонив мені мій чоловік – Саша. Запитує: що робиш? Я кажу: пишу якраз пост про тебе на особистий блог…

Здається, він не повірив. Говорить: краще б ти записала мене минулого разу до виборчого списку БЮТ.

Справді, була така історія. Я проводила якусь страшенно важливо нараду, а чоловік сидів і чекав у приймальній. Годину, другу, третю… Нарешті не витримав і передав записку, а, вірніше, заяву.

У ній було написано: прошу розглянути можливість включення мене до виборчого списку БЮТ…

Тоді була така пора в країні, коли мало не всі мої рідні та знайомі перебували у в’язницях. І депутатський мандат, повірте, був не предметом розкошу, а засобом самозбереження. Я розумію, що це виглядало дико і неприродно, але ж справді – такі часи тоді були.

На заяві я написала: "Відмовити". І все, більше до теми цієї розмови ми ніколи не поверталися…

…Кілька днів тому ми відзначали день народження, а точніше – ювілей Саші. У сімейному колі. Було затишно, спокійно і просто по-людськи - добре… На мить мені стало дуже боляче, що так мало часу проводила в останні роки з родиною, з чоловіком, з донькою…

Є такі люди (їх дуже мало, на жаль) на яких завжди можна покластися у найтяжчу хвилину. Ти знаєш, що вони ніколи не зрадять, не відвернуться від тебе, не осудять. Такий мій Олександр. І не тому, що він мій чоловік, а тому що - Чоловік Справжній, на сто двадцять відсотків.

Якось ми разом сиділи в одному й тому ж СІЗО на Лук’янівці. Зрозуміло, що чоловіка кинули за грати тільки тому, що він мав необачність бути моїм чоловіком. На ті часи це вже був неабиякий "злочин". І от одного дня увечері мене вели на допит і на допит вели його. Ми лише на одну мить, на один подих зустрілися поглядами. Але мені цього вистачило. Я отримала такий заряд енергії, віри і мужності, що могла, здається, все витримати і пройти через усе. Це відчула не тільки я, але, здається, навіть тюремна адміністрація. Бо вже наступного дня Сашу терміново перевели до іншої в’язниці в Житомирську область. А він передав мені записку прямо в камеру. Де було написано всього два слова "Не здавайся"…

А ще трохи раніше, коли я працювала Віце-прем’єр-міністром з питань енергетики, а чоловік уже був у в’язниці (так, оригінально тоді працював Кучма), мені передали запрошення на Віденський бал до Маріїнського палацу. Від Кучми. У запрошенні було сказано: "Шановна Юліє Володимирівно, запрошуємо Вас разом з чоловіком на бал…". Наші бали проходили за гратами…

Чому я про все це пишу? Та просто так. Я вдячна своєму чоловіку за те, що він є. Я вдячна за те, що мені є на кого покластися. Я вдячна, що всі ці роки він і слова мені не сказав про те, що я присвятила своє життя зовсім не родині...

Я бажаю вам всім, щоб навколо вас було завжди якомога більше людей, на яких можна покластися, яких є за що любити…

Наостанок кілька фото з ювілею Саші. Даруйте за використання блогу в особистих цілях… ;-)

pr_b9728.jpg pr_b9043.jpg pr_b8927.jpg pr_b0662.jpg pr_b9412.jpg pr_b9472a.jpg pr_b0563.jpg pr_b0065a.jpg pr_b0115.jpg pr_b0421.jpg pr_b0447.jpg pr_b0463.jpg pr_b9494xx.jpg pr_b9569.jpg pr_b9678.jpg pr_b9705.jpg pr_b0578.jpg